Як російська адміністрація обмежує свободу віросповідання та перебудовує релігійний ландшафт на окупованих територіях України
Автор: А. Філалітіс
Дві нові доповіді, оприлюднені у вересні 2026 року, висвітлюють один бік російської окупації, який часто губиться на тлі військових новин: систематичну перебудову релігійного простору. Рада Європи фіксує серйозні обмеження щодо громад, не пов’язаних із Російською Православною Церквою, тоді як дослідницька група TOT Insights намагається окреслити механізм, що стоїть за цим тиском, — від служб безпеки й обов’язкової перереєстрації до судів і церковного поглинання.
Картина, що постає при зіставленні цих даних із висновками ООН та USCIRF, є ширшою за окремі випадки переслідування: російська законодавча й адміністративна архітектура у сфері релігії переноситься на окуповані території та використовується як інструмент контролю над ідентичністю, інституціями й публічним простором.
1. Дві доповіді — один спільний висновок
2 вересня 2026 року було оприлюднено новий щорічний документ Генерального секретаря Ради Європи про стан прав людини на українських територіях, що перебувають під російською окупацією. Доповідь охоплює період із квітня 2025 по березень 2026 року і, хоча розглядає значно ширший спектр прав, містить окремий розділ про свободу думки, совісті та релігії. Її інституційний висновок однозначний: серйозні обмеження щодо релігійних громад, не пов’язаних із Російською Православною Церквою, істотно підірвали свободу віросповідання та послабили релігійне різноманіття цих територій.
Рада Європи говорить не лише про адміністративні труднощі. Вона фіксує заборони, вилучення релігійного майна, обшуки в місцях богослужіння та помешканнях, кримінальні переслідування на підставі російського законодавства про «екстремізм», а також використання норм про «місіонерську діяльність» як засобу контролю над незареєстрованими громадами.
У той самий період TOT Insights оприлюднив брифінг «Релігійні переслідування, руйнування культури та українська ідентичність у воєнний час: брифінг з інституційної атрибуції». Це не міжнародна організація і не судовий орган; це дослідницька платформа, яка прагне скласти інституційну карту окупації. Цінність цієї роботи саме в цьому: вона не обмежується констатацією порушень, а намагається пояснити, які структури що роблять, який правовий інструмент застосовується до кожної релігійної громади і який інституційний результат це дає.
2. Механізм: від «безпеки» до релігійного адміністрування
TOT Insights пропонує модель із п’яти інституційних рівнів. На першому рівні він розміщує механізми безпеки та примусу: ФСБ, Центр «Е» і Росгвардію. Тут потрібне одне інституційне уточнення щодо формулювання брифінгу: Центр «Е» (Центр протидії екстремізму) не є підрозділом ФСБ, а належить до структури Міністерства внутрішніх справ Росії (МВС).
В аналітичній моделі TOT Insights ФСБ і Центр «Е» пов’язані з виявленням та розслідуванням цілей, тоді як Росгвардія — із силовими операціями, такими як обшуки та вилучення. Окупаційні адміністративні структури ухвалюють рішення про перереєстрацію, заборону або визнання діяльності «екстремістською», а прокурори й суди перетворюють справи на штрафи чи покарання, пов’язані з позбавленням волі. Нарешті, брифінг стверджує, що Російська Православна Церква є головним інституційним бенефіціаром там, де парафії, єпархії або нерухомість переводяться в новий церковний режим.
Останнє формулювання є аналітичним висновком TOT Insights, а не дослівним висновком Ради Європи чи ООН. Водночас значна частина базової картини підтверджується незалежно. У доповіді Ради Європи зазначено, що обмеження особливо вражають громади, не пов’язані з Російською Православною Церквою, тоді як попередня інституційна доповідь тієї самої організації зафіксувала, що перереєстрація глибоко змінила релігійний ландшафт і що переважна більшість зареєстрованих релігійних організацій на окупованих територіях уже належала до Російської Православної Церкви.
3. Не всіх переслідують однаково
Найцікавіша риса нового дослідження полягає в тому, що воно не описує єдиного методу репресій. Навпаки, воно стверджує, що до різних релігійних громад застосовують різні правові інструменти залежно від їхнього інституційного та політичного профілю. Ця диференціація важлива, оскільки показує: релігійна політика окупації діє не лише через заборони. Вона також діє через структурну перебудову.
Православна Церква України (ПЦУ)
У випадку ПЦУ Рада Європи фіксує, що Кримську єпархію було офіційно ліквідовано у 2025 році після тривалого процесу витіснення з півострова. Ще в попередні роки було втрачено храми, а її інституційна присутність майже зникла. TOT Insights тлумачить цю траєкторію як поєднання адміністративного виснаження, вилучення майна та церковного поглинання — процес, відмінний від прямої заборони релігії.
Українська Греко-Католицька Церква
Для греко-католиків модель інша. Нова доповідь Ради Європи зазначає, що, хоча деякі католицькі парафії продовжують існувати в Криму, Греко-Католицьку Церкву заборонено на окупованих частинах Запорізької області. TOT Insights пов’язує цю заборону з передачею або перерозподілом церковного майна окупаційною владою. Тут немає можливості канонічного «поглинання» Москвою; методом є адміністративне усунення організованої присутності.
Протестанти та євангельські громади
Протестанти та євангельські християни зазнають тиску передусім через російське законодавство про «місіонерську діяльність», реєстрацію і, в окремих випадках, через звинувачення в іноземному впливі або шпигунстві. Рада Європи фіксує, що між липнем і груднем 2025 року в місцях богослужіння на окупованих частинах Донецької та Луганської областей було проведено щонайменше вісім рейдів — шість проти баптистських громад і два проти мусульманської та п’ятидесятницької громад. Після цього були адміністративні справи та штрафи за «місіонерську діяльність». У березні 2026 року, згідно з тією ж доповіддю, баптистський пастор утратив дозвіл на проживання та отримав припис залишити окуповані території.
Свідки Єгови
На окупованих територіях до Свідків Єгови фактично застосовується той самий режим, що й у Росії. Організацію визнано «екстремістською» в російській правовій системі, і цей російський правовий режим поширюється на Крим та інші окуповані території. Рада Європи повідомляє про нові обвинувальні вироки та зазначає, що на момент візиту її делегації 33 члени громади залишалися під вартою. ООН у доповіді Генерального секретаря, оприлюдненій у червні 2026 року, зафіксувала нові переслідування в Криму та нагадала, що Європейський суд з прав людини визнав незаконною криміналізацію мирної релігійної діяльності Свідків Єгови на підставі положень про «екстремізм».
Мусульмани Криму та кримські татари
Для кримських татар та інших мусульман основний правовий шлях інший і часто жорсткіший: антитерористичні та антиекстремістські норми, особливо у справах про ймовірний зв’язок із «Хізб ут-Тахрір», яка заборонена в Росії, але не в українській правовій системі. У доповіді Ради Європи йдеться, що, за українськими даними, 104 мусульмани — кримські татари перебували під вартою переважно за такими обвинуваченнями. У січні 2026 року окупаційна влада також захопила історичну мечеть Хан-Джамі в Євпаторії, позбавивши місцеву громаду можливості здійснювати п’ятничну молитву.
4. Російська Православна Церква та зміна канонічної географії
Релігійний вимір окупації стає ще складнішим у православному контексті. Зміни стосуються не лише ПЦУ. У попередній доповіді Ради Європи зафіксовано, що єпархії Української Православної Церкви (УПЦ) під проводом митрополита Онуфрія на окупованих територіях були в односторонньому порядку включені до Російської Православної Церкви, а клірики УПЦ, які виступали проти включення або критикували війну, були замінені, свавільно затримані або засуджені. Це принципово важливий момент: він показує, що йдеться не про просте протистояння «Росії проти ворожої Церкви». Навіть церковні структури, які історично належали до сфери Москви, можуть зазнати тиску, якщо відмовляються від канонічної перебудови, що слідує за військовою окупацією.
TOT Insights іде ще на крок далі й характеризує цей розвиток як «церковну юрисдикцію, що слідує за військовим контролем». Формулювання має аналітичний характер, однак описує реальну проблему: коли за військовим захопленням території слідує реорганізація єпархій і парафій під владою Москви, канонічна географія перестає бути лише внутрішнім церковним питанням і набуває виразної геополітичної функції.
5. Та сама правова архітектура вже існує всередині Росії
Значення окупованих територій неможливо зрозуміти у відриві від релігійної політики самої Російської Федерації. Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) у своїй щорічній доповіді за 2026 рік оцінила, що у 2025 році Росія продовжувала серйозні порушення свободи віросповідання, застосовуючи позначення «екстремістська», «небажана» або «терористична» організація до мирних релігійних груп. Комісія підрахувала, що приблизно 190 Свідків Єгови перебували в попередньому ув’язненні, у місцях позбавлення волі, під домашнім арештом або на примусових роботах через релігійну діяльність.
Ця картина ґрунтується не лише на політико-аналітичних доповідях. 16 жовтня 2025 року Європейський суд з прав людини у справі Markin and Others v. Russia постановив, що кримінальне переслідування вірян за продовження мирної богослужбової діяльності Свідків Єгови порушило статтю 9 Європейської конвенції. Іншими словами, правовий інструмент, який застосовується на окупованих українських територіях, не є спеціальним винаходом окупації. Це експорт уже наявної російської моделі обмеження релігійної діяльності.
6. Від свободи віросповідання до політики ідентичності
Саме тут полягає й найсуттєвіший внесок двох нових доповідей. Релігійні репресії не подаються як ізольоване явище. Рада Європи включає їх до ширшої стратегії, яка, згідно з її доповіддю, спрямована не лише на контроль території, а й на утвердження панування над населенням через структурне насильство, розмивання української національної ідентичності та серйозні порушення основоположних прав.
У тому самому напрямку вказує й ООН. Доповідь Генерального секретаря фіксує тиск із метою набуття російського громадянства, нав’язування російської освітньої програми, обмеження української мови, криміналізацію проукраїнської символіки та поглядів, контроль приватних комунікацій і обмеження релігійної практики. Отже, ті самі державні структури регулюють не лише те, де і як людина може молитися. Вони регулюють мову, освіту, пам’ять, політичне самовираження та громадянську ідентичність.
Це робить релігію частиною ширшої політики примусової інтеграції. Коли громада мусить отримати російський юридичний статус, щоб зберегти своє майно, коли публічна місіонерська діяльність може каратися, коли релігійні групи переслідують як «екстремістські», а освіта й публічна пам’ять водночас переозначуються, результатом є не просто обмеження богослужіння. Це перебудова соціального простору, в якому може існувати релігійна ідентичність.
7. Що ми знаємо — і чого не слід перебільшувати
Доказова база вимагає й важливого застереження. Ні Рада Європи, ні ООН не мають безперешкодного фізичного доступу до окупованих територій. Рада Європи прямо зазначає, що спирається на поїздки до Києва та Варшави, розмови з українською владою, міжнародними організаціями, правозахисниками та на загальнодоступні джерела. ООН повідомляє, що Російська Федерація не відповіла на запит про доступ, однак її висновки ґрунтуються на безпосередніх інтерв’ю з жертвами й тими, хто вижив, і включаються до доповіді, коли дотримано стандарту «обґрунтованих підстав вважати», що відповідна подія сталася.
TOT Insights, зі свого боку, є дослідницьким, а не міждержавним чи судовим джерелом. Його класифікації — особливо тезу про те, що Російська Православна Церква є «єдиним інституційним бенефіціаром» процесу, — слід розглядати як інтерпретаційну модель і перевіряти за первинними джерелами. Саме тому важливо, що багато окремих фактів, на які він спирається, — ліквідація ПЦУ в Криму, заборона греко-католиків у Запорізькій області, переслідування Свідків Єгови, репресії проти мусульманських і протестантських громад — незалежно підтверджуються Радою Європи та ООН.
8. Реальна геополітична ставка
Обговорення свободи віросповідання на окупованих територіях стосується не лише захисту окремих вірян чи громад — хоч би яким важливим це було. Йдеться про питання, чи може військова окупація перетворитися на постійну зміну культурної, церковної та національної ідентичності. В українському випадку нові доповіді показують, що релігійна політика діє паралельно з нав’язуванням російського громадянства, русифікацією освіти, контролем інформації та перебудовою культурної пам’яті.
Саме тут «геополітика релігії» перестає бути теоретичним поняттям. Церква, законодавство, служби безпеки, суди й адміністративні механізми сходяться в одному полі. І результатом, згідно з інституційними доповідями, стає релігійне середовище, яке дедалі менш плюралістичне й дедалі більше залежить від політичних і правових структур окупаційної держави.
Найважливіше спостереження полягає не в тому, що «Росія переслідує релігію» загалом. Реальність конкретніша і тому тривожніша: релігійна діяльність, що вписується в дозволені російські інституційні рамки, може продовжувати існувати, тоді як громади, духовенство та віряни, які в ці рамки не вписуються, стикаються з наростаючим спектром тиску — від перереєстрації та штрафів до вилучення майна, заборони, вислання й ув’язнення.
Свобода віросповідання не скасовується одним актом. Вона обмежується системою, яка визначає, які форми віри інституційно терпимі, а які перетворюються на питання «безпеки».
Первинні та інституційні джерела
- Рада Європи — Стан прав людини на територіях України, тимчасово окупованих Російською Федерацією (SG/Inf(2026)23) — 2 вересня 2026 року. Основна нова інституційна доповідь; охоплює квітень 2025 — березень 2026 року.
- Рада Європи — Подальше погіршення стану прав людини на тимчасово окупованих територіях України — 9 вересня 2026 року. Офіційне представлення доповіді Генерального секретаря Алена Берсе.
- Організація Об’єднаних Націй / УВКПЛ — Стан прав людини на тимчасово окупованих територіях України, включно з Кримом і Севастополем (A/HRC/62/59) — 13 травня 2026 року / оприлюднено 26 червня 2026 року. Доповідь Генерального секретаря ООН з окремим розділом про свободу релігії.
- Рада Європи — Стан прав людини на територіях України, тимчасово контрольованих або окупованих Російською Федерацією (SG/Inf(2025)24) — 30 червня 2025 року. Використовується для історичної довідки про перереєстрацію та включення православних єпархій на окупованих територіях.
- Європейський суд з прав людини — Markin and Others v. Russia — 16 жовтня 2025 року. Рішення щодо кримінальних переслідувань Свідків Єгови на підставі російського законодавства про екстремізм.
Дослідження та додаткова документація
- TOT Insights — Релігійні переслідування, руйнування культури та українська ідентичність у воєнний час: брифінг з інституційної атрибуції — вересень 2026 року. Дослідницька карта інституцій, правових інструментів і різних моделей тиску на релігійні громади.
- Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) — Щорічна доповідь за 2026 рік, розділ про Росію — березень 2026 року. Додаткова документація про внутрішній російський режим у сфері свободи віросповідання та його застосування на окупованих територіях.
- USCIRF — Порушення свободи віросповідання Росією в Україні — аналітичне оновлення — липень 2023 року. Історична довідка про експорт російського правового режиму до Криму та на інші окуповані території.
